• Blog >
  • Нарис з історії коучингу
RSS Feed

Нарис з історії коучингу

Прийнято вважати, що як метод коучинг зародився задовго до появи своєї назви. Задавання відкритих питань, як мистецтво діставати сховане в кожній людині знання, відоме з давніх часів як Метод Сократа. Використовуючи свій метод, під час діалогу Сократ замість того, щоб стверджувати якусь істину, задавав в певній послідовності питання. Відповідаючи на ці питання співрозмовник мав можливість сформулювати свої власні твердження. «Народити істину», іншими словами.

Появі терміну «коучинг» в близькому до сучасного значенні, ми зобов'язані Оксфордським студентам. Сленговим словом «coach» вони почали називати своїх репетиторів, які "везли" студентів через іспит. Чому везли? Тому що іншим, і першим за появою значенням слова «coach», в англійській мові було значення «повозка, карета» (прийшло в англійську з угорської). Коучі допомагали дістатись до мети найменш затратним шляхом. Іншими словами, коуч — це той, з ким можна доїхати швидше, ніж йти пішки, до того ж найкоротшим шляхом.

Значення цього терміна Оксфордський університет вперше виклав у 1830 році. Термін виявився настільки вдалим, що невдовзі в Англії «коучами» почали називати будь-яких приватних репетиторів, що допомагали готуватися до занять школярам і студентам. Далі так стали іменувати спортивних тренерів і наставників, а потім коучингом стали називати діяльність з консультування чи тренування у будь-якій сфері.

На шляху від появи терміна до сучасного розуміння коучингу як методології, сталось чимало цікавих процесів і подій. Пропоную вам здійснити невеличку мандрівку у часі, щоб зрозуміти як коучинг, поєднуючись із своїми джерелами, перетворився на великий самостійний потік.

Беззаперечним є факт того, що джерелами сучасного коучингу є соціальні науки, насамперед психологія, а також спорт, та менеджмент. На момент появи коучингу з його джерел виокремилась лише психологія, яка проходила своє становлення до початку ХХ століття.

Джерела сучасного менеджменту беруть початок практично водночас з коучингом в середині XIX століття. Коли з бурхливим розвитком промисловості з`явились паростки розуміння організаційної структури управління виробництвом та робітниками, розуміння їх мотивації. І вже незабаром, наприкінці XIX століття, з'явилось перше покоління консультантів з управління. Перші консультанти навчали або консультували з набуття навиків продажів, скорочення витрат, створення та ведення власної справи та інші.

Приблизно в цей же час з`явився тоді мало кому зрозумілий термін «саморозвиток» («self-help»). Він був запозичений з назви однойменної книги англійського письменника Семюела Смайлса, яка вперше була видана у 1866 році.

На початку XX століття, коли промислова революція вже набрала обертів, остаточно виокремилась функція управління. Функціонування промислового підприємства почало вимагати спеціалізації роботи, єдності командування, належного ієрархічного ланцюга та координації діяльності. Водночас, як результат спостереження, почала формуватись «школа людських стосунків» у менеджменті. Так звані Готорнські психологічні експерименти в 20-х роках відкрили більш значний вплив соціально-психологічних факторів на продуктивність праці, ніж фізичних. Досліджувались відносини між керівником та співробітниками.

Саме в цей час навколо Зігмунда Фрейда, який захопився психологією, зібрався весь науковий «психологічний» бомонд. Образне мислення та робота з асоціаціями, що займали значне місце в працях Фрейда, активно використовуються сьогодні в коучингу. Як і напрацювання Карла Юнга, що навчав своїх пацієнтів цілеспрямовано та свідомо працювати над розумінням бажаного майбутнього. І будувати своє життя, використовуючи та проявляючи природні індивідуальні таланти та здібності.

З 1912 року американець Дейл Карнегі поступово стає першим видатним self-helper-ом. Він започаткував курси ораторського мистецтва, комунікативних навичок та проводив особисті консультації. Ідея Карнегі полягала у поєднанні сучасних наукових розробок психологів з власною педагогічною освітою та невеликим досвідом торгівлі. Перша його книжка вийшла вже у 1926 році. Працюючи для тодішніх бізнесменів та менеджерів, Карнегі швидко зрозумів, що людям потрібно значно більше, ніж вміння виступати публічно. Більш широкому колу потрібно мистецтво жити у злагоді з іншими – дома, на роботі, у соціумі.

На замовлення іншого Карнегі – відомого підприємця Ендрю Карнегі, який прагнув вивести універсальну формулу успіху, американський журналіст Наполеон Гілл опитав 500 успішних бізнесменів. У 1937 році за результатами цієї роботи було видано всесвітньо відомий бестселер «Думай і багатій», який на довгі роки став путівником з мотивації та саморозвитку і зробив Наполеона Гілла найвідомішим self-helper-ом тих часів.

Отже на початку ХХ століття першоджерела коучингу практично опинились поспіль в стрімких потоках індустріалізації та нового економічного укладу. Далі їх зустріч вже була справою часу. Звичайно, дві світові війни та страшенна економічна криза між ними трохи уповільнили ці процеси.

В цей період воєнних та повоєнних років в керуванні виробництвом і будь-яким великим бізнесом почала застосовуватись на тривалий час військова модель управління з чіткою ієрархією, більш суворим ставленням до підлеглих та беззаперечним виконанням інструкцій.

В психології у 50-х роках на зміну старій школі Фрейда прийшли нові самостійні напрямки. Маслоу та Роджерс заснували гуманістичний підхід у психології, де особистості та людському досвіду надавався великий пріоритет. Сформувались та набули популярності гештальт-терапія та когнітивна психологія. Водночас, в роботах психологів виокремилось поняття емоційного інтелекту від інших видів інтелекту людини.

У 60-ті роки, завдяки гуманістичному руху, що наполягав на зміні ставлення роботодавців до найманих працівників, коучинг як метод нарешті з`явився в діловій літературі з менеджменту. Посилання на «коучингові заняття» з’являлися у популярних виданнях і раніше, але у журналах про освіту та управління - тільки з 1960 року. Тодішній коучинг ще мало нагадував сучасну методику а ні в Америці, а ні в Європі. Американські компанії наймали керівників-консультантів, з якими менеджери могли проводити так звані «коучингові зустрічі» віч-на-віч для обговорення своїх складнощів в управлінні. У Британії коучинг виглядав ще більш далеким. Він полягав у веденні прямих дискусій з колегами, такого собі мозкового штурму, як тепер прийнято цей процес називати. Метою дискусій, як правило, було вирішення управлінських проблем і тим самим виконання необхідних завдань.

Все змінилось лише починаючи з 70-тих років. Сучасне розуміння коучингу, формування його як окремого самостійного методу і проникнення у різні сфери почалось саме у 70-ті роки. Тоді в історії коучингу знову дало про себе знати спортивне джерело. Каліфорнійський тренер з тенісу Тімоті Голві, працюючи зі спортсменами, вивів способи розкриття потенціалу, який і описав у своїй книзі. Голві сформулював свою головну ідею коротко і ясно: супротивник, який знаходиться у власній голові, куди небезпечніший за того, який по той бік сітки. Голві вважав, що найкращий стан спортсмена - це стан спокійної зосередженості - тобто одночасно спокою і фокусування. Це східна дзенська філософія, до якої був близький Голві. Він сформулював саму суть коучингу, як методології — коучинг розкриває потенціал людини і таким чином допомагає йому досягти максимальної ефективності. Саме цим займаються сьогодні коучі, працюючи з людьми.

З виходу бестселера Голві «Теніс як внутрішня гра» у 1974 році , а згодом «Гольф як внутрішня гра» - фактично почався рух лайф та бізнес коучингу до суспільства. Адже багато власників бізнесу та ТОП-керівників захоплювалися цими іграми. Вони швидко зрозуміли, що викладені ідеї можуть бути використані ними не тільки на тренуваннях, а у власному житті та бізнесі. З того часу метод коучингу почав стрімко поширюватись.

Першим відомим послідовником Голві, який реалізував нову ідею на практиці, став американець Томас Леонард. Він працював фінансовим консультантом і звернув увагу на те, що багато його клієнтів бажають не тільки консультуватись, але і отримувати особисту підтримку професійної діяльності. З кінця 80-х років Леонард став професійно займатися індивідуальним та груповим коучингом. У 1992 році він вже заснував Університет коучів, а три роки пізніше - Міжнародну Федерацію коучінгу (International Coach Federation - ICF). Це некомерційна організація, метою діяльності якої є підтримка коучів та розвиток коучингу як професії. Томас Леонард також вважається батьком лайф-коучингу.

Не менш вагомою постаттю, яка розвинула коучинг як самостійну методологію, став також американець Джон Вітмор – автор книжок про спорт, лідерство та коучинг. З його ім`ям пов`язують заснування бізнес-коучинга як окремого напрямку. Саме він познайомив Європу з внутрішньою грою Голві. Вітмор залишив кар`єру автогонщика і зайнявся проведенням бізнес-тренінгів та коучингом у бізнесі. Спираючись на внутрішню гру Голві, традиційний менеджмент, теорію Маслоу та емоційний інтелект, Вітмор розробив і впровадив принципи коучинга. Його авторству належить нині всесвітньо відома та популярна коучингова модель GROW (скорочення від Goal, Reality, Options, Way forward). У 1992 році побачила світ його книжка «Ефективний коучинг», яка і зараз залишається книгою №1 з коучингу.

До пост-радянського простору коучинг того часу привезла канадський бізнес-тренер та коуч Мерилін Аткінсон, яка у 1982 році заснувала Міжнародний Еріксоновський Університет коучингу. ЇЇ університет і сьогодні працює у 85 країнах на 4 континентах. З Аткінсон також пов`язують появу напрямку трансформаційного коучинга, який покликаний забезпечити коучингову підтримку змін у житті людини чи діяльності бізнесу. Аткінсон авторка не тільки курсів свого університету, а й популярних книжок про коучинг.

Приблизно в той же час, у 1989 році виходить ще одна книжка, яка вплинула на ціле покоління коучів та людей, які прагнули особистісного розвитку. Це була книга відомого консультанта та тренера Стівена Кові «Сім навичок високоефективних людей». В ній Кові вивів та описав принципи управління власним життям на основі зробленого ним аналізу біографій відомих осіб.

У 90-ті роки на Заході коучинг досяг заслуженого успіху. Зростання його популярності було стрімким. Перші «битви» за концепти, методи, теми, напрямки та походження були позаду. Коучинг перетворився в своєму ключовому понятті в загальну глибоку, орієнтовану на психологію людини методику. Він все більше став застосовуватись в різних варіантах, але з цимз новим значенням, змістом і конкретними техніками.

Але у цього успіху була і інша сторона. Коучинг став об`єктом фальсифікацій та підробок. Задля успішного продажу коучингом стали називати будь-що. З'явився «дансинг-коучинг», «астро-коучинг», «інфо-коучинг» і т.д. і т.п.

У 2001 році Америка стала першою країною, яка офіційно визнала професію коуча. Разом з необхідністю боротьби із «підробками», це сприяло підвищенню вимог до якості практики, почалась стандартизація в навчанні коучингу, зросла інтенсивність серйозних досліджень його ефективності.

Впродовж останніх двадцяти років міжнародні спільноти коучів активно обговорювали між собою зміст, методику, стандарти і питання якості. У Великобританії розробка професійних стандартів і правил коучингу навіть були профінансовані державою. Найвідомішим з прийнятих є стандарт Міжнародної федерації коучингу (ICF), який складається з Етичного кодексу та 11 професійних компетенцій. 

На сьогодні найбільше поширення коучинг отримав у США та Японії. Зараз він продовжує розвиватися і вдосконалюватися, чутливо реагує на зміни потреб суспільства та бізнесу.

Як свідчить здійснена нами мандрівка у часі, методологія коучингу не є чимось новим чи надуманим. Вона пройшла свій початковий шлях розвитку і випробування часом. Здається, попереду на коучинг чекає цікаве майбутнє, адже він опановує зараз педагогіку, нейро-біологію, Agile і багато чого ще. І у нас є всі можливості долучитись до створення цього майбутнього!

Впевнена, колеги, у вас є що додати з власного досвіду вивчення історії коучингу. Якими відомими вам цікавими фактами і роздумами з історії коучингу ви хотіли б поділитись?

___________________________
Матеріал підготовано комітетом з сертифікації 
ICF Ukraine
При підготовці нарису використані матеріли Вікіпедії, офіційного сайту ICF, дослідження М.Моррісона, А.Улановського та інші

Підготувала: Галина Омельченко
, коуч ICF, член ICF Ukraine


НАПИШІТЬ НАМ